Церковний дзвін дзвонив на збірку.
— Бам! бам! бам! — неслися його глибокі звуки понад селом, плили понад хатами, прикликували, звали. А вслід за його звуками почали напливати з сільських хат люди на громадську площу, перед волосний дім. Хто ближче мешкав, ішов поволіше, бо знав, що не спізниться. Зате ті, що мешкали дальше, на кінцях села, поспішали, щоб не гаяти часу, бо ж дзвін не вгавав — дзвонив і дзвонив, ніби тривогу віщував.
А там далеко, на крайочку обрію, показалися вершники на конях. Це спішилися люди з присілків, щоб і собі не припізнитися, щоб теж бути на нараді. А нарада мусіла бути пильна, коли старшина аж голосом дзвона скликувала людей. Мусіла бути важна, коли кликали всіх.
Церковний дзвін дзвонив на збірку, аж площа перед волосною управою зароїлася людьми. Старі й молоді товпилися, одні з одними говорили, одні в одних випитувалися. І ніхто не міг дати ясної
