На терені сього говору, в якому на давню сіверянську північну основу налягла сильна південно-українська верства — лежать і рідні сторони П. Куліша.
Околиці Вороніжа у східній частини Чернігівщини в Глухівському повіті — се висунена далеко на північ діялєктична енклява південного типу, яка сусідує з одного боку з територією північно-українського поліського діялєкту, а з другого боку з територією великоруської мови.
Мимо того дзвенить сей говір виразним і голосним південним тембром в Кулішевих творах. Свою мову сталить він, вигладжує та розмальовує зразками добре простудіованої української народньої творчости.
Особливо збогатив та поглубив Куліш нашу літературну мову своїми перекладами святого письма, Шекспірових драм та инших визначних творів світової літератури.
Його дружина Ганна Барвінок, так само як і Ол. Кониський та Гр. Чупринка, клали в основу богатої та розвиненої мови своїх творів чернігівські говори того самого типу.
Той самий південно-чернігівський говір південного типу, скріплений відголосками української народної поезії та цінностями мови инших укр. письменників, відозвався незнаною дотепер сонячно-ясною, але рівночасно й траґічно-настроєною мельодією, в поезіях Павла Тичини, що заграли сонячними клярнетами, загомоніли золотим гомоном, задрожали каскадами космічно гармонійних ритмів.
Чистий тип південно-східньогоукраїнського діялєкту — харьківсько-слобідський говір — ставить від разу на високий літературний пєдестал Григорій Квітка, допускаючи в своїх творах лише зрідка церковно-словянську закраску.
В Харькові вчилася української мови письменниця Марко Вовчок (Марія Віленська Марковичка). Мова її оповідань вимережана найкращими квітками народньої творчости, взорована по части на мові Квітки й инших визначних письменників, поблискує й до нинішнього дня незатьмареною свіжістю та війшла в основні тектонічні форми нашої літературної мови.
Новими відтінками, новими лєксичними засобами, новими красками збогачують сей південно-український діялєкт твори Щоголева та Грінченка.
Той самий слобожанський діялєкт загомонів незвичайною силою, засяв ніжними інтимними відблисками, заграв райдугою тонів і ритмів в творах О. Олеся, напоєних животворними соками української землі й української народної поезії.
Південно-український говір чорноморсько-кубанської области випередив навіть Енеїду Котляревського піснею Антона Голова того з року 1792.
Яків Кухаренко, автор „Чорноморського Побуту“ вчився української мови в Харькові.
