Деякі гарні діялєктичні бойківські та підгірські ріжновидности впроваджують до нашої літературної мови М. Устіянович, А. Могильницький, С. Ковалів, особливож Іван Франко, в своїх молодечих писаннях.
Його ролю не лише в історії літературної творчости але й розвою літературної мови можна порівняти з ролею П. Куліша, якого він перевисшив на обох полях. Він дає свому народови не лиш ориґінальні поетичні твори, що піднялися до Шевченківських вершин, але й переклади великого числа архитворів европейської літератури та такі богаті засоби прози, белєтристичної, публіцистичної й наукової, що творять неперебрану скарбницю нашої літературної мови.
Лемківський говір на північному Підкарпаттю, що заповідав гарні надії в рукописнім перемиськім збірнику оповідань з циклю Римських Діяній з кінца XVII. в., не знайшов визначного співця, що провадивби його до високих літературних хоромів.
Хиляк (Єронім Анонім) утопив деякі гарні місцеві лемківські завязки своїх оповідань в великорусько-церковно-словянськім намулі.
Говори Закарпатської України, як сказано, не діждалися ще, окрім компромісового Духновича, визначнійшого свого представника в літературі.
Найкрасше ще зберіг Духнович чистоту живої народної мови рідного південного Підкарпаття в своїм драматичнім творі: „Доє бродѣтель перевысшаєтъ богатство“ (1850). Свої поезії заправлювін дуже часто церковно-словянсько-великоруськими макаронізмами, але й протикає їх рівночасно свіжими квітками місцевої народної поезії.
В найновійших часах гарні надії подає молодий автор „Золотих ключів“ Гренджа Донський. Чи сповнить він сі надії? Чи відімкне „золотими ключами“ зачаровані дотепер хороми поезії, що зберігаються в душі Закарпатської галузи українського люду в його гарних особливо північно-східних говорах та говірках?
Усі письменники, яких говір ми означували на основі рідних сторін, з яких вони походили, не передали нам у повній чистоті діялєктичної закраски сих говорів; вони впроваджували до своїх творів, одні в більшій, другі в меншій мірі, ті діялєктичні елєменти рідної країни, що запали глибоко в їх психіку й память та у фізіольоґічний устрій їх мовних орґанів, в часі першої молодости; вони підлягали однак свідомо або несвідомо також впливови літературної мови визначних письменників або народних пісень та других фолькльорних записів із инших діялєктичних територій.
Нова хвиля впливу говорів південно-українского типу вдаряє на галицько-українську літературу 60-тих років із Придніпрянщини, особливо через твори Шевченка. Під той час витворюються в Галичині перші завязки публіцистичної прози в українскій мові. В таких часописях як „Вечерниці“, „Мета“, „Нива“,
