Отсе не значило, щоб вона свойого першого чоловіка ненавидїла, або була дуже нещасливою, тай тому так спішила ся з весїлєм. Лишень так стало ся тому, що Івася любила душею та серцем і сьвято вірила в те, що він через любов до неї жив так погано до тепер, що він знов почне провадити таке житє, коли вона зволїкатиме з вінчанєм. Що він їй житє змінить на рай, що малому Ромкови конечно треба якої сильної мужеської руки, коли хоче з нього щось путнього мати. Словом, чудово вмів грати на всїх сердешних струнах її душі і вона, молода та гарна жінка, мов ясне лїто, одружила ся з ним.
Деколи докоряло їй сумлїнє те, що вона так скоро після смерти першого чоловіка вже з другим вінчаєть ся, та дарма; вона так бажала щастя та любови, а зглядно бажала сама любити, бо-ж і перший її чоловік сердечно її любив. Та вона того лишень поважала і шанувала мов батька, а горячого чутя любови не могло найти ся в її молодому серцї для того старого, зломаного, прибитого житєм чоловіка. Вона була йому вдячною, вірною жінкою, та більше по над те нїчого. Він знав про се і вмираючи сам просив її, щоб одружила ся з ким захоче, тільки нехай і потім любить його дїтий. Просив також, коли Романови буде 21 а Лїдї 17 лїт, передати їм листи, що їх лишив для них. Грішми, що їх полишив, вона мала довільно розпорядити. А вона, виходячи за Херського, хотїла вложити ті гроші на імя Лїдіне, та Херський так гарно вмів їй витолкувати, що то ще завчасно розголошувати, що Лїда богачка, що лїпше коли люди не знають о тім, що дївчина має гроші, що й по шлюбі (як колись прийде що до чого) можна посаг виплатити, що вона хоч і не зовсїм згоджувала ся з тим, таки ще зволїкала “з оголошуванєм, що її доня богачка”.
І почали вони жити. Спершу жили дуже добре: Міля впивала ся любовю, а Іван удавав що впиває ся, і було чудово. Романа і Лїду любив Іван “немов своїх”, доки не мав своїх.
