Цю сторінку схвалено
…А мати скорбна, як розп'ята,
стоїть безслізна і німа —
червоним маривом обнята,
як постать з мармурових скель
Сон продовжується… Картина міниться за картиною. Вони гаптовані химерою й фантастикою.
Мов леза сковзають на склові
санки так на снігові взвизг!
Задумливо хиляться хвої,
звивається кублами дим…
І кров розбуруниться жаром,
лице червоніє як мак.
У грудях свинцові удари —
це серце прискорило такт.
Умить мов у якомусь тумані
схиляє Іванна чоло…
В коханні, захваті, екстазі
стискає Дануся його!
Пружиниться постав Іванни
під пальцями ніжних дихань…
Схрестилися губи-кинджали
пломінних, юнацьких жадань.
І очі в очі, як леза —
мечів перехрещений блеск!
Сплітаються руки, рамена —
блакитний, осяяний мент!..
20