Секретарю — лисиць 5, баликів 2 і пісьмо, Регистратору сенатському — лисиць 2, баликів 2 і пісьмо, Сенатському Канцеляристу — 1 лисиця без пісьма і т. д.“ Як бачите, усім по чинам: великім панам — більше, другим — в менше, але кожному, як годиться, до гостинця і пісьмо, а вже бідолашному канцеляристу — то лиш одну лисицю і навіть без пісьма. Про розміри всіх ціх промислів ми можемо знати з того, що в 1755 році із Запорожжя було вивезено в Україну на продаж: 1500 возів риби, 4000 возів шкур вовчих і лисичих, 1000 коней, 1000 штук рогатої худоби, 1000 пудів сала і 2000 возів соли, що добували вони в озерах в Прогноїнській і Кальміуській паланках. От з чого та ще з військової здобичі жили запорожці і ніколи нужди не мали. Ходили вони звичайно в простій одежі, а хто мав охоту, то міг ходити трохи не в золоті, а годувалися так, що самі вони про себе казали: „ми хоч з корита, та до сита“.
Тепер подивимось — яка форма володіння землею була у запорожців? Чи було у іх право власности на землю, чи право особистого, чи громадського володіння землею, чи яке инше? Не багато певних звісток про се маємо, та
