заставляли, то він було і каже: ідіть до мене, поможете міні по хазяйству, а я вас на казенщину не дам. Ото і пішли люди. Год шість і добре жилося. А то як минуло шість год, він і записав їх під себе на вік і стались вони кріпаками“. Тепер от воно здається дуже дивним, щоб пан міг „записати під себе“, але коли згадаємо, яку то силу у той час мали пани, що й цариця Катерина потурала їм і заводила панщину на Україні, тоді ми зрозуміємо, що таке злодійське діло, як записка в кріпаки не тільки простого селянина, а й вільного козака в той час було ділом звичайним.
Таким побутом пани не тільки опанували усю запорожську землю, а ще й людей вільних стали повертати в кріпацьку неволю, а се, як ми бачили, робилося зовсім легко. Скальковський, перший історик Запорожжя, свідчить, що в 1800 році, себ-то через 25 літ після зруйновання Січі в десяти уїздах тогдішньої Новороссійської губерніі, яку заведено на руїнах Запорожжя, було вже крепаків 335,896 душ. Повертали в кріпацство не тільки бурлак і хуторян, а навіть і колишніх запорожців, що ще так недавно пишалися своєю волею. Так відомо, що коли потім з останків запо-
