щоб робити металеву мішанину, що заступала срібло.
— Ми вже довший час спостерігали — посвідчив Бредстріт — що якась то банда тисячами пускала в обіг монети, однак ніколи не щастило простежити її дальше Рідінґа. Тут вона так затирала сліди, що нам було ясно, що ми маємо справу з досвідченими лисами. Тепер же в наслідок щасливого випадку вони вже не вимкнуться.
Однак інспектор помилився. Злодії не попали до рук правосуддя. Наближаючися до стації, ми побачили велику хмару дима, що взносився з ґрупи дерев на взірець купи струсевого пірря.
— Чи тут палиться якийсь дім чи що? — спитався Бредстріт.
— Так, — відповів начальник стації.
— Коли почалася пожежа?
— Здається в ночі.
— Хто власник сієї оселі?
— Доктор Бехер.
— Прошу вас — вставив інжінєр — чи той доктор Бехер часами не німець, худорлявий з довгим спічастим носом?
Начальник стації щиро розсміявся.
— Ні, доктор Бехер анґлієць і напевно в цілій околиці не можна знайти більш грубого чоловіка. Однак у нього мешкає якийсь то чоловік, здається його пацієнт, що по худорлявости не має конкурентів.
