жете побачити слід від першого його удара. Тепер вже я не панував над собою і почав бити його гачком як в бубен. Може ви думаєте, що мені було його шкода? Борони Боже! Ходило тільки о те, хто з нас двох лишиться живий, або чи буде вона уратована, чи лишиться під владою сього божевільного. Тому я його забив. Чи зле се було? Що зробилиб ви, панове, на мойому місці?
— Мері жалісно кричала, коли він над нею знущався наче лютий звірь і на сей крик прибігла Тереза. На бічнім столі стояла пляшка з вином. Я її відчинив і вляв кілька кропель вина до уст Мері, бо бачив, що вона майже вмирає з переляку. Потім сам випив. Тереза весь час лишалася спокійною і тоді я разом з нею почав обмірковувати, якби надати сьому випадку вигляд нападу бандитів. Тереза кілька разів повторила своїй пані як і що має говорити, я ж виліз на край комину і відтяв шнур від дзвінка. Потім я привязав Мері міцно до фотелю і вишкрабав відтятий кінець шнура, щоб виглядав ніби нагло відірваний. Якби я того не зробив, то всіх би здивувало, в який спосіб злодій міг відтяти шнур. Зробивши се, вишукав кілька срібних полумисків і тарілок, щоб остаточно надати вигляд грабунка і залишив дім, наказавши жінкам не гукати ранійше як упливе чверть години по мойому відході. Забране срібло я втопив у ставу, а сам утік в напрямі Сиденгему. Я почував себе так, ніби перший раз в життю сумлінно працював у ночі.
— Се є правдивий опис випадку, пане Хольмсе; я оповів вам цілковиту правду, хоч знаю, що можу за се заплатити головою.
