їх відібрати о годині шестій і пів вечера при вул. Бекер Стріт № 221-а“.
Ясно і стисло! Правда?
— Так, але він може сього не перечитати.
— Напевно він буде уважно переглядати часописи, бо для незаможньої людини се є велика страта. Очевидно його так вразило розбиття шиби, що побачивши Петерсона, він почав утікати; тепер однак, мусить дуже жалкувати, що, перелякавшися, упустив гуску. Я також свідомо зазначив його назвиско, бо кождий його знайомий, перечитавши се оголошення, перекаже йому. Петерсоне, іди швидче до бюра оголошень і вмісти се у вечірніх часописах.
— В яких саме?
— В Ґльоб, Стер, Пель Мель, Ст. Джемс, Івнінґ Нюс, Стендерт, Ехо та в усіх, що тільки прийдуть тобі до голови.
— Добре, пане, а той камінь?
— Ах так! Я його сховаю. Дякую. Ще одне! Повертаючи, купиш гуску і принесеш сюди. Мусимож віддати власникові иншу гуску, замісць тої, яку зїсть твоя родина.
Коли Петерсон вийшов, Хольмс взяв камінь і почав уважно розглядати його при світлі.
— Чудесний екземпляр, сказав. Дивись як блискотить! В ньому й є справжнє огнище злочину! Тепер сховаю камінь до панцирної касети і напишу графині, що її камінь в моїх руках.
— Думаєш, що Горнер невинний?
— Сього не знаю.
