сивіючою борідкою. Його трохи червоний ніс і щоки, а також тремтячі руки, стверджували підозріння Хольмса. Говорив повільно і з трудом, але вживав добірних виразів, що доводило в ньому освіченого чоловіка, але знищеного недолею.
— Ми тримали ваші речі кілька день, очікуючи оголошення в часописях, що подасть нам вашу адресу. Не розумію, чому ви не звернулися до сього способу.
Наш гість усміхнувся трохи соромливо.
— Мушу дуже ощаджувати, сказав він. Тим більше, що я був переконаний, що вуличники забрали з собою і гуску й капелюх. Не бажалося мені видавати гроші на справу, яка могла не дати наслідків.
— Слушно! А що до гуски, то ми мусіли її зїсти.
— Зїсти!
Бекер так схвилювався, що навіть піднісся з крісла.
— Так! Бо в противному випадку, нині вже ні на що не придаласяб; мені здається, що друга гуска, яка лежить там на креденсі і є таксамо тяжка і свіжа, як попередня, цілковито заступить вам загублену.
— О так, так, — радісно відповів Бекер і зітхнув з полегшенням.
— У нас ще лишилися додатки до першої гуски, якто пірря, лаби, голова та инше, якби ви бажали…
Бекер щиро розсміявся.
