— Та не може бути!
— А я вам важу, що так!
— Не вірю!
— То ви думаєте, що краще за мене знаєтеся на дробу, хоч сією торгівлею занимаюся з дитинства? Кажу ж вам, що гуси, що я їх продав до харчівні під Альфою, походять з міста.
— Ніколи не погоджуся з тим!
— Так бажаєте закладатися?
— Се значилоб видерти гроші з вашої кишені, остільки я певний, що маю рацію. Проте закладаюсь на цілий фунт стерлінґів, щоб відзвичаїти вас від упертости.
Купець задоволено зареготав.
— Білі, крикнув він, принеси книги. Хлопчик приніс дві книги — одну малу й тонку, другу — велику з палятуркою і поклав на бюрку під ґазовою лямпою.
— Дивіться ви, упертий пане, — сказав купець, бачите сю книжочку?
— Так.
— Тут вміщені особи, які купують гусей. Бачите? Далі, на сій сторінці — мої постачателі з села і побіч зазначені числа рахунків з ними, що записуються у великій книзі. А тепер подивіться сю другу сторінку, писану червоним атраментом! То список постачателей мійських. Бачите третє назвиско, перечитайте його голосно.
— Містрис Окшот, 177, Брікстіон-Род. 249, перечитав Хольмс.
— А тепер перевірте в великій книзі.
