Хольмс відразу вступив до того покою, де мешкала на той час панна Стоонер і де вмерла її сестра.
Покій був гарний, з невисокою стелею і мав великий комин, як то звичайно буває в старовинних будинках.
В однім куті стояла комода з темного дерева, в другім — вузьке біле ліжко, наліво було вікно і туалетовий столик. Отсі три предмети, два крісла з тростини та кавалок килима становили ціле умеблювання.
Хольмс відсунув одне крісло в кут, сів на ньому і мовчки роздивлявся по всіх кутках і закутках покою, ніби то бажав заховати у своїй памяти найдрібнійші подробиці.
— Куди веде сей дзвінок? — спитав нарешті, показуючи на шнур завішаний в головах ліжка; кінець шнурка спадав просто на подушку.
— В покій служниці.
— Сей шнур видається новійшим від решти умеблювання.
— Так, його повісили вже менше більше два роки тому назад.
— Припускаю, що то було зроблено на бажання вашої сестри.
— Ні, здається мені, що вона ніколи його не уживала. Ми звикли обходитися без помочі служниці.
— Зайвою витратою було завішувати такий добрий шнур. А зараз з вашого дозволу огляну підлогу. Хольмс поклався впрост на підлогу і знову через лупу детально оглянув усі шпари. Оглянув навіть усі стінки, потім підійшов до ліжка, обдивився його на всі боки, рівнож і мур,
