Вона знов спалахнула.
— Дійсно, добродію, це трохи чудне питання.
— Вибачайте, пані, я мушу його повторити.
— Тоді я відповім, що, розуміється, ні.
— І в самий день смерти льорда Чарльза теж ні?
Вся кров із її лиця щезла, і передо мною була смертельно-бліда маска, пересохлі губи ледви ворушились, і я швидче вгадав, ніж почув слово:
»Ні.«
— А чи ваша память часом вас не зраджує? Я міг би навести вам уривок з вашого листа: »будь ласка, коли ви благородна людина, спаліть цього листа, і будьте коло хвірточки в деятій годині.«
Мені здалося, що вона зомліє, але вона зібрала сили:
— Невже таки немає на світі благородних людей? — прошепотіла вона.
— Ви несправедливі до льорда Чарльва, він спалив лист. Але часом і спалений лист можна прочитати. Тепер ви признаєтесь, що писали той лист?
190
