боялись, а від тої гидкої, страшної звірюки, яка стояла над Гуґом, схопивши його за горло, чорна, величезна, постаттю скидалась на пса, але більша, ніж хто з живих людей коли бачив. І саме в них на очах звірюка розірвала горлянку Гуґа Баскервідя, а як повернула до них свої горючі очі та закрівавлену пащу, то всі три скрикнули від страху і полетіли, що було сили, кіньми через степ. Один, кажуть, умер тої самої ночі від того, що побачив, а других два лишилися до кінця свого життя зломаними людьми.
»Оце так оповідають про собаку, яка від того часу так тяжко мучила наш рід. Коли я записав це все, то лише для того, що те, що нам добре відоме, менше дає страху, ніж те, на що тільки нишком натякають. Не можна втаїти, що багато з нашого роду померло нечайною, крівавою і таємною смертю. Але шукаймо захисту в безконечного милосердя Божого, яке не буде карати неповинних далі поза третє або четверте покоління, як сказано у Святому Письмі. Доручаю вас, сини мої, тому милосердю Божому, і раджу вам не виходити на степ нічною добою, коли темні сили мають свою волю.
24
