Перейти до вмісту

Сторінка:Конан Дойль. Пес Баскервілів (б.р.).djvu/237

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Може, трохи на льорда Генрі підборіддям.

— Ледви-ледви. Але чекайте.

Він став на стілець і, держачи свічку в лівій руці правою, закрив широкий капелюх і довгі кучері.

— Господи милосерний! — скрикнув я вражений. З полотна на мене глянуло обличчя Степльтона.

— Ага, тепер бачите? Мої очі звикли розглядати обличчя без сторонніх додатків. Перше за все кримінальний дослідувач мусить бачити переодягання наскрізь.

— Але така подібність! Це надзвичайне!

— Справді, це цікавий випадок атавізму. Як видно, не лише фізичного, але й морального. Досліду над фамілійними портретами досить, щоб переконати людину в реінкарнації[1]. Що він Баскервіль, то це очевидно.

— З намірами дістати спадщину.

— Безумовно. Цей випадок із портретом дав нам один із потрібних нам звязків, яких нам не доставало. Тепер ми його маємо, Ватсоне. Маємо в руках, заки мине завтрішній день, він бути тріпатись у наших сітях, як

236

  1. перехід душі по смерти одної людини в другу.