— Може, трохи на льорда Генрі підборіддям.
— Ледви-ледви. Але чекайте.
Він став на стілець і, держачи свічку в лівій руці правою, закрив широкий капелюх і довгі кучері.
— Господи милосерний! — скрикнув я вражений. З полотна на мене глянуло обличчя Степльтона.
— Ага, тепер бачите? Мої очі звикли розглядати обличчя без сторонніх додатків. Перше за все кримінальний дослідувач мусить бачити переодягання наскрізь.
— Але така подібність! Це надзвичайне!
— Справді, це цікавий випадок атавізму. Як видно, не лише фізичного, але й морального. Досліду над фамілійними портретами досить, щоб переконати людину в реінкарнації[1]. Що він Баскервіль, то це очевидно.
— З намірами дістати спадщину.
— Безумовно. Цей випадок із портретом дав нам один із потрібних нам звязків, яких нам не доставало. Тепер ми його маємо, Ватсоне. Маємо в руках, заки мине завтрішній день, він бути тріпатись у наших сітях, як
236
- ↑ перехід душі по смерти одної людини в другу.
