— Ніяких особливих.
— Господи праведний! Невже ніхто не розглянув?
— Я сам розглядав.
— І нічого не знайшли?
— Там усе було дуже попереплутуване: льорд Чарльз, очевидячки, стояв там п'ять або десять хвилин.
— Як ви це знаєте?
— Бо попіл двічі спав з його сиґари.
— Чудесно! Це товариш нам якраз до душі, Ватсоне. А слідів не було?
— Він лишив сліди своїх ніг по всьому тому шматочку дороги; инших я не бачив.
Шерльок Гольмс нетерпляче вдарив по коліні.
— Мені треба було там бути! — скрикнув він. — Ясно, що це випадок надзвичайно цікавий і дає величезні можливости для науково вишколеного експерта. Той клаптик дороги, з якого я міг би вичитати все, як із книжки, вже давно змитий дощем і затоптаний ногами цікавих мужиків. О, докторе Мортімер, докторе Мортімер, чом ви мене не покликали! Ви справді багато винні.
— Я не міг кликати вас, містер Гольмс,
37
