в кождого з нас по черзі своїми чорними вогнистими очима і потім вибухнув гірким сміхом.
— Сим разом ви мене заскочили, панове! Здається, я зайшов туди, де не належало. Прийшов на запрошення пані Кебіт. Сподіваюся, що вона не брала участи в сій засідці? Ні, ніколи не повірю, щоб вона могла прикласти руку до того, щоб привабити мене сюди й зрадити!
— Пані Кебіт тяжко поранена і може що хвилини вмерти, відповів йому Хольмс.
Почувши се, незнайомий видав такий голосний і жалісний оклик, що його було чути в цілому домі.
— Чи ви збожеволіли? кричав він. Се ж його поранено, не її Хто ж би то зробив прикрість малій Ельсі? Може я й загрожував їй, нехай мені се Бог дарує, але не був би в стані порушити навіть волоска на її голові! Скажіть правду, скажіть що се не вона поранена!
— Знайдено її тяжко поранену, побіч трупа чоловіка.
Тоді Слєней упав на фотель, закрив обличчя своїми закутими руками й застогнав. Через деякий час підніс голову й сказав зі спокоєм розпуки:
— Тепер не потребую укриватися перед вами. Коли сталося так, що я забив її чоловіка, то се було тільки тому, що він стрілив до мене перший. Се не душогубство! Коли ж ви думаєте, що се я її поранив, то помилитеся, бо не знаєте ані мене, ані її. Присягаюся, що ще ніколи чо-
