Шерльок Хольмс вже від кількох годин сидів, схилившися над порцеляновою чаркою. В ній готувався якийсь хемічний витвір, що видавав дуже неприємний запах. Голова упала на груди, а вузькі плечі були так зігнені, що ціла постать мойго приятеля нагадувала великого сірого птаха з чорним чубком.
— Ти вже покинув замір закупна південно-африканських акцій, Ватсоне? — спитав він нагло.
Я не міг сховати здивовання з сього питання. Хоч Шерльок Хольмс часто давав мені доказ надзвичайних здібностей, але на сей раз для мене було зовсім незрозумілим, як міг він відгадати мої думки.
— Звідки можеш ти се знати? — спитав я його.
Хольмс обернувся до мене. В руці тримав шкляну рурку, а запалі його очі дивилися весело.
— А що, Ватсоне, ти дуже здивований? — спитав він.
— Дійсно, мені дуже дивно.
— Властиво я мушу вимагати від тебе сього признання на письмі.
— Чому?
