— Сього твердити не буду. Але можливо.
— Колиж се сталося?
— В понеділок.
— В такім разі поясніть мені, в який спосіб я могла нині дістати від нього лист?
— Що? — закричав Хольмс — лист?
— Так, пане, сьогодня!
Вона подала йому картку паперу.
— Чи можу перечитати?
— Дуже прошу.
Хольмс схопив листа, розклав на столі, присунув лямпу і почав уважно розглядати. Я також встав і дивився через рамя Хольмса.
Коперта була з грубого паперу і мала почтовий штемпель з Ґревсінду, з нинішньою датою, чи краще сказати, вчерашньою, бо вже було далеко по півночі.
— Письмо невправне, промурмотів Хольмс. Се напевно писав не ваш чоловік.
— Ні, але лист від нього.
— Видно, що той, хто писав, наперед розпитувався докладно за адресу.
— Чому ви так думаєте.
— Назвиско, як ви бачите, зовсім чорне, бо чорнило висохло на ньому само собою. Тоді як решта є сива — довід того, що при письмі уживали бібулу. Якби сього не було, то одна частина писанини не могла бути така чорна. Той що писав, написав спочатку назвиско, потім настала павза, а вже згодом він доповнив адресу, бо
