Сторінка:Конан Дойль. Чоловік з близною (Львів, 1924).djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Вона стояла і дивилася на мене.

Переражений, я крикнув, підніс руку щоб заслонити обличчя і кинувся до свого господаря, просячи щоб нікого не впускав. Я чув голос жінки на долині, але знав, що її не впустять. Тимчасом я передягнувся назад у жебрацький одяг, захарактеризувався й убрав руду перуку. Навіть жінка не моглаб мене пізнати в сьому вигляді. Але тоді мені впало в голову, що покій можуть зревідувати і що тоді знайдуть моє убрання. Швиденько я відчинив вікно, причому знов поранив свій палець, що його перед тим я покалічив, і схопивши сурдут, кинув його за вікно, де він зник у Темзі. Я мав зробити се і з рештою одягу, але в тій хвилі почув кроки поліціянтів на сходах і незабаром на моє велике задоволення, замість бути пізнанним яко Невіль Сен Клєр, лишився заарештований яко його забійця.

Далі не маю вже чого казати. Мені бажалося яко мога довше заховати жебрацьку маску. Знаючи, однак, що жінка непокоїтиметься, я зняв з пальця перстень і віддав його маляйчикові, разом з листом до жінки.

— Слухайте, пане,  звернувся до вязня інспектор.  Коли ви хочете, щоб поліція мовчала, як могила за вашу пригоду, мусите обіцяти, що ніколи більше не повернете до жебрання. Ґюґо Боун мусить зникнути.

— Я се вже самому собі присягнув, пане інспекторе. Ґюґо Боун вже не істнує!