добродія, який сидів біля жарівниці, я почув, що мене потягнули за полу сурдута і якийсь тихий голос прошепотів: „Перейди повз мене, а потім озірнися“. Я се чув цілком виразно. Отже озірнувся. Могло се походити тільки від старенького, побіч зі мною, пана, але він сидів таксамо нерухомо, впявши очі у вогонь.
Його люлька з опіюмом звішувалася між колінами, ніби вислизнула з його сонних пальців. Я відійшов ще зо два кроки і ще раз озірнувся. Що я тоді не крикнув зі здивовання, то се тільки тому, що вмію панувати над собою. Старенький панок змінився так, що його не міг би ніхто, крім мене, пізнати. Словом, чоловік, що сидів при вогню, посміхаючися з мого здивовання, був ніхто инший як Шерльок Хольмс! Він подав мені знак, щоб я зблизився до нього, потім відвернув обличчя в противну сторону й замінився знов на сонного старця.
— Хольмсе, спитав я, що ти тут робиш?
— Говори тихо, сказав він, бо я добре чую. Коли відправиш звідти свого нещасливого приятеля, я хотівби з тобою порозмовляти.
— Фіякер чекає на мене.
— Відішли його до дому. В сьому нема жадної небезпеки, бо він занатто змучений і вичерпаний, щоб удатися на нові вибрики. Напиши, раджу тобі, кілька слів своїй жінці, що мусимо задержатися й передай через фіякра.
— Зачекай на мене, за пять хвилин я прийду.
