Ця сторінка вичитана
Кузьма бере безклубу та сурмачку, та парою й їде на ніч.
— От таке ловись. Тьфу!… Вдоволяй забобони! Ой люди, люди!… — бурчав собі Іван. — Нехай їде! — відрізав він Семенові не то з серцем, не то з огидливістю.
Минув день. Ми лягли спать, так сон наш не був здоровий. Манячились зеленоваті казявки та завертки в житі, зворушувала темнота й забобони народа.
Півні заспівали раз, другий. На рундуці чути було тяжкі ступні.
— Хто там? — питаю спросоння.
— Се я, — промовив Семен, — ворожбит відвернув завертку благополучно, треба-б на могорич. У його багато діла, не ждатиме дня: тепер і для його жнива.
Іван піднявся.
— Лучче, — каже, — ради забобонів викинути одного карбованця, ніж десять.
1884 р.
