Рівняючи Шевченкові твори поетичні до його прозаїчних і часом дрібно-реальних Записок, ми в перших дивуємо ся його величности високій, інколи недосяжній; а в останнїх нас дивує і вабить його простота благородна, його чарівниче, прекрасне, сердечне поводженнє з людьми, однакове в відносинах з кожним чоловіком, хто-б він не був. Тарас, яко чоловік, нї на одну йоту не переміняєть ся нї перед високими урядниками, нї перед простим писарем, нї перед дуками-аристократами, нї перед їх крепаками, нї перед богатирями-мілїонниками, нї перед злидарями. Він бачить тільки і перш за все чоловіка і в кожної людини він, перш за все, шанує правду, любов до сьвіту і волї, до всего честного, благородного. Де-б він не спостеріг, чи в штуцї, чи в письменстві, чи в живому фактї життя реального дочуттє прекрасного, правдивого голос його серця однаково обзиваєть ся голосною струною. І ми про його, більш нїж про кого иньчого, можемо правдиво мовити словами другого поета:
„На все отозвался онъ сердцемъ своимъ,
Что проситъ у сердца отвѣта“.
А з другого боку помічаємо, що в серцї нашого поета, немов під вітер на морі, ребрами встають хвилї-гори глибокого обурення на всяке лиходїйство, неправду, неволеннє людий і людського життя і духу. Дух поета лютує проти гнобителїв. Благородного огню того лютовання не погасили і не охолодили тяжкі кайдани десятилїтньої неволї тюремної. Поет наш і в великому і в дрібному, і в незвичайкому і в щоденному, буднїшньому, і в щастю і в нещастю, і на волї і в острозї, скрізь однаково — чоловік благородний, з чистими, як роса в ранцї, серцем, з палкою, як огонь, душею. Таким бачимо його в записках, в листах його і в споминках його.
Сим то й не можна мінї жалковати, що про час життя поета в дорозї з заслання — материял невеликий обємом. Більшість материялу життєписного, от як споминки і згадки приятелїв, не додавали-б нам нїчого нового задля характеристики Шевченка. Одначе дивна річ: від часу перебування Шевчеяка в дорозї з заслання минає 38 років, а досї, з його нижегородських приятелїв нїхто опріч Піунової, [та й то між иньчим тільки] не оголосив нї споминок про Шевченка, нї листів його. Тим часом річ певна, що Шевченко, покинувши Нижнїй-Новгород, листовав ся з Нижегородцями, на пр. з Кандинським, з Брилкиним і з иньч. Де ті листи??
