79. Той сказав: «Рятуй Аллаг, щоб ми затримали когось іншого, а не того, у кого знайшли нашу річ! Тоді ми були б несправедливі!»
80. Коли вони втратили надію забрати його, то зібралися на самоті для розмови. Найстарший із них сказав: «Невже ви не знаєте того, що ваш батько вимагав присягнути перед Аллагом, а також того, як ви скривдили Юсуфа? Я не піду з цієї землі, доки мені не дозволить батько, або Аллаг не винесе свого рішення мені. А Він — найкращий із суддів!
81. Тож повертайтеся до свого батька й скажіть: «О батьку наш! Воістину, твій син вкрав. Ми свідчимо тільки про те, що знаємо, тож нам було невідомо про потаємне.
82. Запитай жителів селища, в якому ми були, а також людей каравану, з яким ми повернулися сюди. Ми говоримо правду!»
83. [Якуб] відповів: «Ваші душі звабили вас, але терпіння краще. Можливо, Аллаг поверне мені всіх разом. Воістину, Він — Всезнаючий, Мудрий!»[1]
84. Відвернувся й сказав: «Шкода Юсуфа!» Очі його побіліли від смутку, який він стримував.
85. [Діти] сказали йому: «Клянемося Аллагом, якщо ти не припиниш згадувати Юсуфа, то заслабнеш або й дійдеш до загибелі!»
86. Він сказав: «Воістину, зі своїм лихом і журбою я звертаюся тільки до Аллага й знаю від Аллага те, чого не знаєте ви!
87. О сини мої! Йдіть і відшукайте Юсуфа та його брата. Не втрачайте надії на милість Аллага. Воістину, втрачають надію на милість Аллага тільки невіруючі люди!»
88. І коли вони ввійшли до [Юсуфа], то сказали: «О шляхетний чоловіче! Лихо зачепило нас та рід наш. Грошей у нас небагато, але даруй нам повну міру й вияви щедрість до нас. Воістину, Аллаг винагороджує тих, які дають пожертви!»
89. Він сказав: «Чи ви зрозуміли, що зробили з Юсуфом і його братом, коли ще були невігласами?»
90. Ті запитали: «Невже ти — Юсуф?» Він відповів: «Так, я — Юсуф. А це — мій брат! Аллаг дарував нам Свою милість. Воістину, якщо хто богобоязливий і терплячий, то Аллаг не губить винагороди праведників!»
91. Вони сказали: «Клянемось Аллагом! Він віддав тобі перевагу, а ми були грішниками!»
92. [Юсуф] сказав: «Сьогодні я не докоряю вам. Нехай Аллаг простить вас, а Він — Наймилостивіший із милостивих!
93. Ідіть із моєю сорочкою та вкрийте нею обличчя мого батька, щоб він прозрів. І приведіть до мене всю родину мою!»
94. Щойно караван вийшов, їхній батько сказав: «Воістину, я відчуваю запах Юсуфа, якщо тільки ви не скажете, що я втратив розум!»
95. Йому сказали: «Клянемось Аллагом, ти перебуваєш у своїй давній омані!»
96. І коли прийшов добрий вісник і накрив обличчя його, то він знову став зрячим. І сказав: «Чи я не говорив вам, що знаю від Аллага те, чого не знаєте ви?»
97. Сказали [сини]: «О батьку наш! Попроси прощення за провини наші, адже ми були грішниками!»
98. Той відповів: «Я буду просити прощення для вас у Господа вашого! Воістину, Він — Прощаючий, Милосердний!»
- ↑ Ат-Табарі зазначає, що ці слова було сказано Якубом (мир йому!) після повернення братів. «Найстарший», Рубіль, залишився в Єгипті.
