106. О ви, які увірували! Коли до когось із вас прийде смерть і час складання заповіту, нехай будуть свідками два справедливі мужі з вас, або ж двоє не з вас. Якщо смерть прийшла до вас, коли ви подорожуєте по землі, то зупиніть їх після молитви, і нехай вони поклянуться Аллагом: «Ми не продамо цього свідчення за жодну ціну, навіть якщо[зацікавлена особа] буде нашим родичем, і не приховаємо свідчення перед Аллагом. Воістину, інакше ми будемо серед грішників!»[1]
107. А якщо стане відомо, що обидва вони вчинили гріх [лжесвідчення], то нехай двоє інших із близьких родичів, проти яких протестували колишні свідки, стануть на їхнє місце й поклянуться Аллагом: «Воістину, наше свідчення правдивіше за попереднє свідчення, і ми не порушимо, бо інакше були б ми серед несправедливих».
108. Це краще, коли дають вони свідчення щире, бо інакше вони боятимуться, що інші клятви дадуть після їхніх клятв. І бійтеся Аллага й слухайте Його! Аллаг не веде прямим шляхом нечестивців.
109. Того Дня збере Аллаг посланців і скаже: «Що вам відповіли?» Вони скажуть: «Нам невідомо. Воістину, тільки Ти знаєш потаємне!»
110. Коли сказав Аллаг: «О Ісо, сину Мар’ям! Згадай милість Мою до тебе, коли укріпив Я тебе Духом Святим. І ти говорив із людьми в колисці й у дорослому віці; і коли Я навчив тебе писання й мудрості, Таурату й Інджілю; і коли з дозволу Мого ліпив ти з глини подобу птаха, дихав на неї, і вона ставала птахом із дозволу Мого; і як ти зцілював сліпонародженого й прокаженого з дозволу Мого; і коли воскрешав померлих із дозволу Мого; і коли стримав Я синів Ісраїля від тебе, коли ти прийшов до них із ясними знаменнями. І сказали ті, які не вірували з-посеред них: «Воістину, це справжнє чаклунство!» 111. І коли відкрив Я апостолам: «Увіруйте в Мене й посланця Мого!». Вони сказали: «Увірували Ми, тож засвідчи, що ми — віддані Тобі!»
112. Коли апостоли сказали: «О Ісо, сину Мар’ям! Чи може Господь твій зіслати нам трапезу з неба?» Він мовив: «Бійтеся Аллага, якщо ви віруючі!»
113. Вони сказали: «Ми бажаємо скуштувати її, щоб заспокоїлися серця наші та впевнилися ми, що ти сказав нам правду, і щоб ми були свідками цього!»
114. Сказав Іса, син Мар’ям: «О Аллаг, Господи наш! Зішли нам трапезу з неба, яка була би святом для перших із нас і для останніх із нас — як знамення від Тебе; наділи ж нас, бо Ти — найкращий із наділяючих!»
115. Сказав Аллаг: «Воістину, Я зішлю її вам, але якщо хтось із вас і після цього не увірує, то, воістину, Я скараю його такою карою, якою не карав нікого з [жителів] світів».
116. І коли сказав Аллаг: «О Ісо, сину Мар’ям, чи говорив ти людям: «Візьміть мене й матір мою за двох богів нарівні з Аллагом?» Іса сказав: «Преславний Ти! Не говорив я того, на що не маю права. Якби я таке й сказав, Ти б це напевно знав. Ти знаєш те, що в мені, а я не знаю того, що в Тобі. Воістину, тільки Ти знаєш потаємне!
117. Не говорив я їм [нічого], крім того, що Ти наказав мені: «Поклоняйтеся Аллагу, Господу моєму й Господу вашому!» І був я свідком їм, поки був серед них. Коли ж Ти взяв мене, то Ти наглядаєш за ними, а Ти — кожній речі Свідок!
118. А якщо Ти скараєш їх, то, справді, вони — раби Твої, а якщо простиш їх, то, воістину, Ти — Всемогутній, Мудрий!»
- ↑ «Або ж двоє не з вас» — йдеться про представників інших віросповідань.
