жаючи — очевидно помилково — Вейгера за вожда німецького наємного війська армії Вишневецького, пропонував йому і його воякам, щоб тепер, коли князь їх покинув, пристали до козаків, як своїх побратимів у способі життя, що, так само, як і вони, „привикли шаблею заробляти на кусник хліба”.
Ці листи привіз райтар цього самого дня під вечір до Замостя. Тут від схоплених підїздами „язиків” вже знали, що Хмельницький прийшов до Томашева, проте рішили негайно спалити передмістя, щоб не давати ворогові захисту. Незабаром ціле море вогню розлилося довкола мурів міста. Неприготовані на це передміщани кинулися рятувати що найцінніше з майна та товпилися біля одинокого ще отвореного вузького підземного входу коло північного заборола, бо ворота були вже позачинювані та забарикадовані підсипами землі. Лише частині вдалося дістатися до середини города; впускали переважно молодих мужчин, здібних до воєнної обслуги. Більшість мусіла залишитись за мурами. Погода була дуже непривітна: дрібний дощ із снігом сік немилосердно, холодний вітер пронизував наскрізь. Перемерзлі міщани з жінками та дітьми тинялися по дорогах, шукали захисту під мурами твердині, у возах, ямах та ровах. Незаба-
14
