чили також обстоювати за вибором „такого короля з-поміж уроджених в Короні королевичів, що був помічний до мира” з гетьманом. Вдаючи, що не зрозуміли згадки Хмельницького про угоду „за прикладом Львова”, тобто виразного натяку на окуп, зазначили загально, що коли б потрібно було яких дальших умов між ними і козаками, очікуватимуть відповіді від гетьмана. Вейгер відповів окремо від себе чемно й згідливо, але щоб відсунути всі непорозуміння щодо характеру своєї ролі в польськім війську, підкреслив своє становище ельбінського каштеляна і сенатора, зазначуючи, що його люди, хоч не-поляки, почуваються синами Річипосполитої. Користаючи, що місто ще не було обложене, старшина вислала ще цієї самої ночі відписи всіх листів до Варшави, благаючи негайної помочі. Ориґінали своїх відповідей передала на другий день уранці через сурмача в козацький обоз.
Висилаючи листи, Хмельницький переказав, що ще ніч підожде на відповідь у Томашеві. На другий день, в суботу 7. листопада, вирушив із своїм почотом в дальшу дорогу й около полудня став під Замостям. Тут уже від ранку стали появлятися по різних боках міста щораз нові відділи козацького війська, розтаборюючись по всіх довкільних селах та містечках. Де-
16
