алеж і тільки всего. Чули в Москві, чули, як єї вірного данника з за Кавказа роздирають Турки, а цар… цар умивав від усего руки.
Він і не міг рук тих подати так далеко і доперва тогдї коли Украіна, а за нею і Крим прийшли під панованє Росиї почали в Москві щось трохи більше цїкавити ся закавказкими християнами і то лише яко можливою »козерою« в воєнних іграх з Перзами і з панами Царгорода.
І так нотують лїтописи під р. 1654, бистрий напад Козаків на Гуннію коло Батум-а; а в р. 1658. орґанїзацию т. зв. »терского войска« під Кавказом; котре безнастанними непадами мучить Татар і запускає ся нераз глубоко в гори.
В р. 1711. приймають вже підкавказкі Татари власть Росиї.
В р. 1722. добуває воюючий з Перзиєю Петро в. Дербента і занимає приналежні Перзам прикаспійскі землї.
Все те однак — хоть і підживляло надїї, християн на близьке визволенє їх з під ярма бісурманів — давало Перзам повід до лютої над ними пімсти.
В р. 1724. користають з побід Петра над Перзами Турки. Они добувають Тифлїс і занимають Грузию. Цер Вахтанґ утїкає в Росию.
Однак вже в р. 1736. проганяє з Грузиї Турка великий перский шах і зьвір Надір і вертає за помочию анґлїйскої торговельної ком-
