Здавалось бы, що по такихъ досвѣдахъ повиненъ бы польскій фанатизмъ въ наворотѣ и поляченю Русино̂въ зо̂всѣмъ застановитись, а бодай хочь зменщитись. Та въ дѣйсности склалося инакше.
Въ 1669 р. выбрано польскимъ королемъ Михайла Вишневецкого. Гетьманъ Петро Дорошенко вразъ зъ митрополітомъ Тукальскимъ подавъ до сойму петицію, що бъ православнымъ повернено забрани̂ церкви а украиньско-рускихъ єпископо̂въ допущено засѣдати въ сенатѣ. Але новый король не лише не дозволивъ имъ засѣдати въ сенатѣ, але навѣть поусувавъ дисіденто̂въ зъ усѣхъ посадъ и урядо̂въ.
Хочь православни̂ Русины и не мали своєи церковнои ерархіи, та не перестали, по̂сля свого звычаю, выбирати съ помѣжь себе спосо̂бныхъ людей на парафіи и высылати ихъ за границю до высвяченя. Щобъ сему запобѣгти, выдано за польского короля Михайла таке право, що жаденъ священикъ не мо̂гъ до̂стати парафіи, доки не выпросить собѣ презенты (згоды на парафію) у дѣдича сего села, або у старосты або арендаторя королѣвскихъ маєтностей. Тутъ треба згадати, що хочь соймъ 1669 р. выдавъ право, котре уво̂льняло руске духовеньство во̂дъ панщины и всѣлякои иншои панщизнянои роботы, а все таки польска шляхта не зважала на те и ще на Гродненьскому соймѣ 1726 р. вважаються поповичѣ за паньскихъ, панщизняныхъ по̂дданыхъ.
Коли отже релігійни̂ кривды въ правобо̂чно̂мъ краю все дѣються по давнѣйшому, то Русины и ихъ заступники Козаки змагаютъ злучитися зъ лѣвобочными. Головною перепоною була Андрусо̂вска умова. Не було отже иншого выходу, якъ обминути сю умову, зо̂всѣмъ зго̂дно съ тодѣшнёю дипльоматією.
Деяки̂ историки приписують Дорошенкови намѣръ воскресити зъ Украины окреме князѣвство по̂дъ опѣкою Турецкого султана. Та зваживши неприхильно̂сть Украиньско-руского народу до такого намѣру, бо̂льше правдивыми покажуться ось яки̂ єго думки: Росія во̂дступила Польщѣ половину Украины, отже годѣ ѣй було ломати зроблену умову. Та скоро бъ та польска Украина сталась турецкою, то тодѣ Росія, жадною
