Ще за Зигмунта III. Молдавскій Господарь Михайло, покладаючи надѣю на ненависть Русино̂въ до Берестейскои уніи, входивъ въ змовы зъ другими державами, що бъ подѣлити Польщу, а именно дававъ Московскому цареви — Литву саму, Шведамъ Ліфляндію, Австріи Крако̂въ, а остальне лишавъ собѣ.
По̂знѣйше въ 1656 р. змовляється Семигородскій князь Ракочій съ Шведскимъ королемъ Каролемъ X. и зъ Богданомъ Хмельницкимъ, що бъ роздѣлити Польщу, що тодѣ платила Татарамъ, буцѣмъ подарунки, а то таки справдѣшну данину.
Таки̂ проєкты повтаряються безнастанно. Навѣть Туреччина, а именно везіръ Райсъ-Ефендій звертається до Австріи, що бъ роздѣлити Польщу.
Безнастанна релігійна загорѣло̂сть съ шко̂дливою засадою: „Держава стоить єдностею вѣры“ зродила на останку и Барску конфедерацію. Наслѣдкомъ єѣ бувъ першій дѣйсный подѣлъ Польщи 1772 р., а во̂нъ давъ починъ и заохотивъ до дальшихъ подѣло̂въ.
Такъ отже, намѣрюючи погубити Украину-Русь, Поляки не розумѣли, що въ дѣйсности гублять Польшу. Поляченємъ Русино̂въ и нищенємъ ихъ самоуправы, копали й собѣ могилу. И справдилось надъ ними євангельске слово: „Якою мѣркою мѣрите, такою и вамъ мѣряти будуть“. Поневѣрка чужихъ правъ, се пряма дорога до загубы своихъ питомыхъ правъ.
