знамя і — «Чехов» заплаканий, під дощ заляпав тихенько колесами: «сім, сім, пол…»
За Бойком заворушилась одна свита, два піджачки і засмальцьований фрак; останній дригнув ногою з клумака свиту і, позіхаючи, промимрив:
— А воно харрашшо… дощик і — хліба підуть..
Свита косо глянула на дощик, скривилась і тільки що хотіла одказать фракові на-щот «хліб̀а підуть», як…
— Жовті щелепи Бойка дико випнулись на обличчі, мов чепіги; сірі блискучі очі впилися до столика і люто заплигали на губах, горлянці спекулянта.
— Прошу, Марк Мойсеїч, Бульоновське, заводське, роскішне сало…
Кумедний Бойко дико заверещав:
— Ми голодуємо, пухнемо… Брешеш, проклята душа! Це моє сало… Чуєш? О-о, дивись: попечена шкура — моє, моє!.. Я торік, коли ще не було голодухи…
І заплакав: просто підняв у здивованого спекулянта під ногами шкурку з-під сала, засміявся, а далі почав плакать…
Свита глухо бовтнула в воду своє слово — «от-що, брат, голод робить», оглянулась і — замовкла.
Здивований спекулянт загорнув помалу, не поспішаючи, сало, сірий хліб, витрусив лушпиння яєць у воду і — сумно, з їдкою іронією, проказав до Марка Мойсеїча:
