показали на крамну сорочку та салдатські штани на випуск, до Лемківської роботи черевиків: чоловік заможний, і перше його слово перед прихильниками — це було сердечне та загрозливе: „Ой, зарізала, брате, Революція, і ноги не носять… Коли-б хоч сюди, хоч туди… ворогам нашим: як бог милує?…“
А тут тільки було:
— Здрастуйте! — з повагою в голосі сказав він до Марти з Горпинкою, а подумавши та крутнувши вуса, добавив — з неділею, — і схилився на ворота, що заскрипіли під вагою його тіла й похилилися:
— Бач, хилиться без хазяїна, — і сів поруч з Горпинкою, що привітала його, низько вклонившись, і навіть спідницю одсунула, щоби краще було сісти.
Марта знала, куди це ворота хиляться, та:
— Хай хиляться, прийде син з армії та нові поставить.
— А воно так: або нові поставить, або й ці спалить…
— Не спалить, — переконано заявила Марта; тоді Горпинка не втерпіла такої довгої мовчанки і почала розпитувати про пізні гречки — згоріли, мовляв, ото біда буде…
Вона повернулася лицем до Петра:
— А в мене з ногою таке нещастя, така лиха
