— Дурак ти, мерззавєц!
— Звєно, со мной!
Три сірі постаті вирівнялись на білому снігу, поправили затвори і рушили за молодим офіцером…
— Осторожно, прігатовсь!
Прикладом рушниці скочили з бігуна сінешні двері, і Юрчик зрозумів, що йдуть по його… так-так, перед світом прийшла його смерть…
— Митро Пилипович! Митро… — злякано гукала з печи баба, далі затихла:
— Господи, знов люди мокнуть…
Юрчик устав і сів на ліжку.
Сірі постаті злякано, наставляючи рушниці, ввійшли до хати.
— Ви Юрчик?
П'яний, нервовий голос.
— Так. — Ви дєлалі украінізацію школи, трудовиє прінціпи, сволочч!
Голос офіцера затремтів і він хрипло, як кудись поспішав, кинув до сірих людей:
— Большевізма, голубок, захотелось?!
— Я… — почав і не скінчив Юрчик.
— Айсь-ло!
Почулась якась дика команда…
І перервалась тоді срібна нитка.
Три кулі впилися в тіло Юрчика, а він з кри-