ви… легко… з презирством до панської слинявої юрби — розходяться… Грає таємна посмішка.
— Півтора місяці немає переміни білизни…
— Розумієте, „панянки“ починають ся турбувати!..
І посміхнулась Зелена Буковина в подертій, пошматованій австрійській шинелі, сіреньких штанцях, картузику і чорній-чорній потлілій сорочці з „панянками“…
Квітки сиплються цим потлілим сорочкам трошки боязко:
— Вони чужі, то й!..
Ритмічним кроком іде офіцерська рота; блищать на сонці золоті погони, дзенькають остроги, а в такт острогам дзенькає, грає панська душа, радіє…
Золоті погони сліплять очі, радують виснажену душу і хвилюють-хвилюють дрібненькі почуття…
— Лясь, лясь!
Праворуч товста жандармська морда б'є якогось грішно-нещасного чиновника:
— Лєзєш, арестант!
— Да здравствуєт Кієв — мать городов русскіх!
— Долой жідов!
Повіяв легенький вітер, і покотилося Хрещатим яром зле, звірюче: „жиди“…
Йшла російська патріотична маніфестація.
Попереду бігли з прапорами якісь гімназисти, гостро розглядали юрбу і гукали: „долой, долой!…“
Загув, захвилювався Хрещатий яр і сірими
