сестри — не зідхатимуть на базарі — „ой, бідна сестро“, — і раді-раді, що вони не такі, як Мар'яна, а багатирки! Ні, хай ще пройде рік — другий, — думає Мар'яна, — а ми (за Мусія мислить) зіпнемося на ноги… І вона мимоволі гордує та пишається своїм чоловіком.
Вона солодко мріє, і мислі її, спотикаючись, біжать у минуле…
Справді, били її поляки за Мусія, багачі виселяти із села хотіли — всі так в'їлися, а зайшла комуна — прийдіте поклонімося Мар'яні! Наче великдень їй настав, і світ поширшав… боялися чоловіка, що землі комнезамам роздавав, і лащилися та піддобрювалися до Мар'яни — не пособилося…
— Така політика, дядьку Андріяне, — казав Мусій, коли виводив був бика з Андріянового двору: розкуркулювали впень.
— Сам ти політика, чуми чорної гірша, — була відповідь Андріянова, і Мусія продражнили на селі Політикою… Андріяниха хватала на дорозі за роги бика, кричала:
— Убийте мене, розсукині сини, а скотини не ведіть з двору!..
— Політика, — сміялися комнезамщики з Мусієм, і бик, звісивши долу товсту шию, пішов, мов арештант той, попереду. Четвертий рік тому, а не забула Мар'яна…
— Такі якісь думки чудні верзуться, — подумала.