Ой, гула-гула крутая гора…
Святий вечір, добрий вечір…
У хаті колядували; ще тверезі були, і голоси жіночі гули соромливо — ніхто не співав на всю гортань. Отак на одній ноті загула пісня колядка про круту гору, засіяну шовковою травою, і коли переступили хатній поріг Швачки, завмерла.
— Оце добре, — сказав із-за столу Андріян, що сидів був поруч з Мар'яниним батьком: — це добре. Мусій Степанович навчить вас по совєтському колядувать!..
І він, хитро усміхнувшись, моргнув до жінок, що колядку заспівували; та гості повернули голови до дверей, жінки втопили очі на Мар'яну, а чоловіки суворо віталися з Мусієм.
— Дав господь празник — усім празник, — приказувала Мар'яні мати, ніби виправдувала її перед родом; а Мусія зятем дорогим величала, аби сварки якоїсь не було, і змітала полою корсета місце на лаві — запрошувала дочку та зятя до столу сідати.
На столах стояла у великих, мальованих тарілках страва; два ковбики в мисках лежали ще непочаті, а самогон, заправлений цитринами, аж сизожовтий — такий мутний, займав на столах найпочесніші місця.
Гостей була повна хата; чотири зяті з жінками — сестрами Мар'яниними, сиділи вже за столами; Андріян Кушнір — сват батьків — сидів поруч свого
