Кінь хрумкав овес, десь хропла в теплому сажку свиня — Швачка постояв та послухав — смачно спить!
Пішов назад до хати; голова йому похитувалася — був на підпитку, а рідко пив горілку.
Коло сінешних дверей згадав чомусь Швачка за студентку — засміявся і вдруге за сьогодні вилаявся гидкою лайкою.
— Сволоч. „Дайте, дядя, незаможницьку посвідку“… Наче я торгую незаможницькими посвідками!..
Хата співала. Колядки змішувалися з піснями про той славний рід багатий, про бочки виновії, про воли круторогі — сп'янив самогон пісню, і вона зухвало дзвеніла в шибки…
— Радуйся, Швачко, — думав Мусій, — радій: святий вечір! Хтось на селі тільки борщ салом затовк сьогодні, а не ковбики навергані горою! А Кушнір, як та медянка-гадюка, язиком крутить…
Він розстебнув ґудзика на синій сорочці, з-під якої виглянула вишита червоно-жовтою заполоччю маніжка білої, і твердо, з рішучістю на обличчі, зайшов до хати.
— Не хоче підгинати хвоста собака — та доводиться підгинати, — впали через поріг, назустріч Швачці, чиїсь слова і — всі гості засміялися.
— Не та політика тепер…
— Голий був, голий зостався…
