відання, налапав у кешені циркуля, що мулив йому ногу до сухої стежки, куди він пересів з копця та сидів як на гарячій печі, і витяг його — єдиний свій скарб — на світло денне: циркуль був шкільний, ще новий та блискучий, гарної німецької фірми, і Короп, усміхнувшись, почав по старій звичці виводити циркулем на стежці геометричні фігури…
— Кому, кому потрібна під голодовку математика? — знову виринуло у Короповій голові таке запитання, і він безнадійно одказав уголос:
— Нікому.
Та раптом думка, наче птиця клюкнула її в голову, що впала була на скам'янілу вербу, засвітила у Коропа одну мисль: використати циркуль! Продати? Ні, Короп його не продасть — це єдине, що залишилося ще з скарбів учителя математики, та й те, кому на селі потрібний циркуль?
— Нікому! — зо-зла сказав на такі думки Короп, зав'язав торбу, ціпка в руки, циркуль до кешені, і перед стуманілими очима знову мерехтить синє поле, через дорогу перебігає худа, обсмикана перепілка, і сонце стоїть, здається, непорушно в зеніті небес, а земля от-от розколеться, залита його золотими стрілами…
Верби край дороги скам'яніли, і мислі Коропа наче хто скував — ніяких, одна — всі инші заступила — чи дадуть хліба на селі, чи…
