лізо з кров'ю і — смага з піни на губах припала пилом, чорніє… летить сонячною курявою Сєнька-кулеметчик — строчить умілою рукою по ворожих лавах.
А бій кипить… Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами, а ворог стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди
— Чорна короговка майнула на Козацькому шляху…
— З батареї б'ють!..
— З вилками, на шлях!
Сіра курява пронизалась свистом куль, упала чорним шаром на обличчя людські…
Прикладом гада!
Затремтіла під сонцем стеблом зомліла гречка — похитнулись назад…
— Ай!
Креше полум'я, іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі, жовта, язиката змія блискавкою прорізала дим і…
— Цю-у-у-й — цюв-уй… — співають кулі і рветься пил горбами.
— Юшковці одходять і… куль немає… і…
Страшно, рішуче гукнув тоді до селян Чубатенко: „за погорілі наші хати, за кров братів і — волю нашу — вперед!…“
Якась невідома сила ревнула по-звіриному з грудей селянських, підняла степом помсту і — пішли:
