Літо. Починає благословитись на світ. Мати рве на городі росисту цибулю, меле пляшкою сіль і кладе з сухою паляницею до торби-рукава…
Ранішній солодкий сон: страшенно хочеться спати, аж пахне, і сниться: біліє полями туман, а росою — молоко, холодне і смачне-смачне, перекликаються півні…
Слухаю: щось легенько гладить голівку, плаче… Прокидаюсь.
— Це я, моя дитино! Вставай, пора: Шаповал пробіг недавно до зборні, збираються…
Розкрила свитку, глянула на порепані ноги сина:
— О, діти, діти! На буряки, пузатим служить, весь вік поневірятись по наймах… За що? Де-ж тоді бог? Ні, далі цього не буде, люди…
— Нічого, сину, я не плачу, сами сльози ллються.
— Снилось молоко? Ех, горе наше…
Вмиваюсь холодною водою на ґанку; коло вікна шелестить листя явора, а підняті нерви дратує туман з росою і…
