шись, і навіть спідницю одсунула, щоб краще було сісти.
Марта знала, куди це ворота хиляться, та:
— Хай хиляться, прийде син з армії та нові поставить.
— А воно так: або нові поставить, або й ці спалить…
— Не спалить, — переконано заявила Марта.
Тоді Горпинка не втерпіла такої довгої мовчанки і почала розпитувати про пізні гречки, — згоріли, мовляв, ото біда буде…
Вона повернулася лицем до Петра:
— А в мене з ногою таке нещастя, така лиха година: як закрутить, хоч до бога, або на стінку лізь…
Той поцмакав, витягаючи тютюн, і не знайшовши паперу в капшуці, зняв синього картуза з ремінним ободком, що такого носив тільки економ пана Пшіндзьовського, і почав розправляти жовту від поту підкладку з паперу, — закурювати.
Коли потяг разів зо два цигарку, сплюнув і сказав невідомо до кого:
— Заробив, як Марко на вовні… Що там нога, бабо, — звернувся він до Горпинки, — коли жить не дають: хіба мислено, щоб отаке здирство, як зараз? Ой надопекли ж! Зарізала, брате, Революція!.. — розпочав він, але спам'ятався, що перед ним же не такі вже й свої, сказав:
— П'ятдесят карбованців штрафу… О…
Горпинку так захопила ця новина, що вона
11
