— Старці — старцями, а ти по-дурному сердишся! Краще — зодягайся скоріше, — вимовив з якоюсь нетерплячкою Мусій, і Мар'яна мовчки зодягалася.
У товсту хустку запиналася, нав'язувала пирогів, коло дітей припадала, а коли все, здавалося, поробила, тоді стала посеред хати:
— Спіть же, діти… Ну, господи благослови!
— Та вже, каже, поблагословив! — пожартував Швачка й накинув стару шинелю на плечі — велика тінь його постати одбилася світлом на комині.
— Спіть же, діти, — промовив він Мар'янині слова, лапнув правою рукою за кешеню і — вийшов з хати.
Виїхали Швачки за ворота на зоряну дорогу. Під полозками кипить мороз, пару з рота вириває, а кінь бреде заметами сніговими, і сніг курить під його копитами, мов золотий пісок.
Мар'яна сидить на санях, наче та молода на посаді — щаслива; їй здається, що от-от доскочить вона з чоловіком того щастя, коли рід її багатий не буде вже братися на Мусія, як харпака останнього — «політикою» не вкорятиме, а сестри — не зідхатимуть на базарі — «ой, бідна сестро», — і раді-раді, що вони не такі як Мар'яна, а багатирки! Ні, хай ще пройде рік — другий, думає Мар'яна, — а ми (за Мусія мислить) зіпнемося на ноги… І вона мимоволі гордує та пишається своїм чоловіком.
29
