лови до дверей, — жінки втопили очі на Мар'яну, а чоловіки суворо віталися з Мусієм.
— Дав господь празник — усім празник, — приказувала Мар'яні мати, ніби виправдувала її перед родом; а Мусія зятем дорогим величала, аби сварки якоїсь не було, і змітала полою корсета місце на лаві — запрошувала дочку та зятя до столу сідати.
На столах стояла у великих, мальованих тарілках страва; два ковбики в мисках лежали ще непочаті, а самогон, заправлений цитринами, аж сизо-жовтий — такий мутний, займав на столах найпочесніші місця.
Гостей було повна хата; чотирі зяті з жінками-сестрами Мар'яниними сиділи вже за столами; Андріян Кушнір — сват батьків — сидів поруч свого сина й займав місце на покуті — почесне місце, бо, правду сказати, Кушнір з усіх гостей найбільший багатир тут був; куми та рідня близька й далека мали місце за Мусієвим столом, і здивовані були, що такий запеклий уже комуніст, як Швачка, а приїхав до тестя колядувати!
— Дай же, боже, і пшениці щоб родили, і діти красно на миру ходили! — примовила мати до Мар'яни чарку. Мар'яна випила, а мати налила другу чарку Швачці, казала:
— Хоч за тебе, сину, поляки ребро мені переломили, та кров моя за тобою, і в роду, виходить, всі ми рівні…
35
