Ця сторінка вичитана
скіпалося: мулько, мабуть, лежать на возі!?
Я засміявся… Мені вподобалася така відповідь, але я згадав за коня:
— Веди його в левади, хай трохи промнеться, — сказав Петрові, передавши вуздечку.
В клуні тепер нас тільки троє: я з дядьком та граф; салдат, коли його перевернув обличчям до сонця дядько Василь, уже, видно, давно задубів; губи щільно замкнені, а пристаркуватий, з великим шрамом на бороді вид, такий був збитий за життя, що я мимоволі згадав його слова: «Я — бідний»…
— За мою смерть польська армія розіб'є більшовиків — не тільки ти (це граф до мене), а все село спалимо до цурки… Дай мені води, — командує
— 56 —
