Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає-сміється ворожа артилерія, — а за кожним її гуком піднімаються до неба кріваво-червоні стежки полум'я з селянських осель…
Горить село.
А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу…
Б'ється червона селянська воля, умірає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії Золотих Богів.
Клекотить бій, гарячий, червоною крівцею вмитий…
— А наші?! Глянь, Параско, Чубатенко: „за мною, вперед!“
— Та-та-та!.. — залопотів крилами смерти кулемет, а з рову:
— Ура́, слав-а-а!
— Хлопці, ріж і бий!
— Дай кулемета! Сєнька!
І летить… Чуб, як грива на вороному коню, розчісується на-лету вітром, в очах гар-
