— ... Да не бійся ти, дурна, співай! — це батько мовив до студентки.
Та одкинула свої стрижені, кучеряві коси з маленького лоба і, пристукнувши об долівку тонкої, панської роботи, черевиками, гукала до гостей:
— А давайте заспіваємо „Застеляйте столи“, знаєте? Студенти так люблять на вечірках цю колядку народню, так захоплюються…
— Вони Інтернаціонал теж як бугаї ревуть! — вимовив зо зла Кушнір, і казав сватові, Мар'яниному батькові:
— Чув цих студентів у поїзді, як на святки їхали — полівка, свату, а не люди!
— А правда, Мусіє Степановичу, що комуна вже торгівлю дозволяє?
— Дозволяє, — незадоволено відповів той.
— Уже закон, — продовжував голосно Кушнір, — є такий, що не імєєш права собственность трогать — о!
Всіх зацікавила новина, що її сказав Кушнір, і ніхто з гостей навіть не думав співати;
