руської землі на Новгород прориваються народні гордощі цеї землі й доводять до забобонів у неї, що, мовляв, її народ переважає Новгородців і має право верховодити над ними. Елєменти просвіти, виплекані на київському ґрунті під православними поглядами, перейшли на східну землю, та там инакше вони зростали й явилися в иншій формі. Замісць Київа на півдні, повстав новий Київ на півночі — Володимир; по всьому видко, що була думка зробити з Володимира другий Київ, перенести старий Київ на нове місце. Тим то в Володимирі збудували патрональну церкву св. Богородиці Золотоверхої, збудували й Золоті Ворота, позаводили й назви київських урочищ: печорське місто, річка Либедь. Та ба! — не стало сили відірвати старий Київ од Дніпрових гір: занесені з півдня на чужий ґрунт парости під північно-західним похмурим небом инакше виросли, не те дерево вийшло з них, і не ту садовину воно вродило.
Старослав'янські погляди на громадський лад визнавали джерелом народньої правди народню волю, присуд віча: не вважаючи на те, з кого складався народ, хто був на вічу, вважалося лишень на обставини; відповідно до тих обставин на віче збіралося або більше
