український народ і опісля не визначався суперечками про назверхність, суперечками, на які така багата північ. Відома річ, що цілими віками, і тепер, в Українців ні розколів, ні суперечок про обряди не було. На півночі, в Новгороді і в Пскові, що правда, обрядовий спір зачепив розумовий рух у духовних питаннях — там ішли міркування про «сугубе аллилуя», в Новгороді спорилися за те, як слід вимовляти: чи — Господи помилуй!, чи — о, Господи помилуй!, але навряд, чи такі міркування справді займали в давнину людей на півночі; бо умови суперечки про «аллилуї», відомі нам із житія Євфросина, ще досить сумнівні, й чимало людей уважає, що цей твір — він дійшов до нас не в тогочасних списках, — коли не написаний, так перероблений тими розкольниками, що силкувалися надати як-найбільшу вагу цьому питанню; а воно, це питання, було, як відаємо, одне з тих головних питань, що спонукали старообрядців одчахнутися від загальної церкви в Росії. До того ж у самій повісти про Євфросина розповідається, що Псков тримався «трегубої», а не «сугубої аллилуї».
Більш поширений і значніщий був на півночі другий єретичний рух, що вперше з'явився в науці, рух т. зв. стріґольників: цілий вік тлів він у головах людей і розрісся
