ДЕЩО ПРО ЖІНКУ
З домнуле Фельдманом ми зустрілися знову того ж, здається, дня в поїзді Адріянопільської залізниці, вертаючи до столиці. Мене щойно кондуктор виставив із якогось порожнього купе, де я, приваблений тишею й затінком, хотів трохи поспати після гарячого сонця. Кондуктор дуже чемно щось довго пояснював по-турецькому, але мої знання обмежуються виключно цифрами, назвами залізничих станцій і запитанням „кач пара?“. Зрозумів я тільки з жестів — універсальна мова! — що чомусь треба перейти до іншого місця в тому таки вагоні. Я скорився й за кілька кроків зустрів Фельдмана поруч із польським консулом — також постійним гостем пляжу.
Вже моя доля така — польські дипломати мене не люблять. Пан консул пересів до іншого місця, а домнуле Фельдман нагадав мені, що в турецьких поїздах є спеціяльні місця для жінок. Я, очевидно, не зрозумів турецького напису на цьому купе.
Жінку розкріпачено, але збереглися ще старі обмеження стосунків між чоловіками й жінками. Тепер ці обмеження вже більш скидаються на привілеї для жінок. У поїзді, метрополітені, трамваї — є спеціяльні місця тільки
